+38 (04744) 3-22-26
Меню
Остання редакція: 03 грудня 2017

Чому ЗВТ з ЄС не покрила Україну європейськими та китайськими заводами (ІІ частина)

Враховуючи, що в нас уже не залишилося можливостей для забезпечення високих темпів зростання ВВП у середньому по країні (від 10% і вище), єдиний шлях – це застосування так званого кластерного підходу зростання економіки, коли за рахунок створення високопродуктивних вільних економічних зон створюються динамічні територіально-економічні кластери, які можуть забезпечувати щорічне збільшення обсягів товарної продукції та послуг на рівні 10-15%. Водночас в Україні реалізується діаметрально протилежна політика з вирівнювання регіональних доходів, коли в найбільш ефективних регіонів частину доходів забирають до центрального бюджету у вигляді реверсивної дотації, а потім перераховують до відсталих регіонів, але вже у вигляді прямої бюджетної дотації. З такою тактикою «середньої температури по лікарні» можна зростати на 2-3% на рік, але не можна забезпечити системний економічний стрибок. І ось тут доводиться вибирати: або внутрішня міграція по країні з відсталих регіонів до високорозвинених, або трудова міграція за межі країни, переважно до ЄС. Як не крути, перший варіант кращий. До речі, таким шляхом розвитку свого часу пішов і Китай, де поряд з депресивними провінціями існують мультифункціональні та інноваційні вільні економічні зони, в яких рівень доходу є істотно вищим, ніж у середньому по країні.

Якою могла б бути ефективно функціонуюча модель ЗВТ України і ЄС для іноземних інвесторів, можна побачити на прикладі створення в Білорусі за допомогою китайських інвестицій мультимодального складального полігону та логістичного центру дистрибуції товарів у ВЕЗ «Гродноінвест». Цей проект в найближчому майбутньому повинен стати глобальним хабом на шляху руху товарів з країн Центральної та Південно-Східної Азії на ринок ЄС. Як було вже зазначено, Білорусь не підписала угоди про ЗВТ з Євросоюзом. Тим не менше низький рівень офіційних податків у ВЕЗ, спрощені та прозорі митні процедури, швидкий процес виділення земель під проект і відсутність корупційного внеску за входження в нього роблять пропозицію білорусів конкурентною навіть на тлі тих мит, які доведеться заплатити інвесторам при перетині їхнім товаром кордону з Польщею.

Рівень білорусько-китайських відносин за своєю інтенсивністю поступається лише білорусько-російським. Достатньо сказати, що вже створено наднаціональні органи управління спільними проектами та схвалено всі необхідні нормативно-правові документи щодо захисту взаємних інвестицій. Китайсько-білоруський індустріальний парк «Великий камінь» передбачає створення в 25 км від Мінська промислового полігону з розміщення високотехнологічних виробництв з експортним цільовим призначенням (переважно на ринки ЄС). Акценти планують зробити на електроніці, біотехнології, інноваційній хімії, машинобудуванні та розробленні нових матеріалів. Податковий режим передбачає прибутковий податок для фізичних осіб у розмірі 9%, скасування для нерезидентів таких податків, як податок на прибуток, земельний та податок на майно. Для резидентів буде скасовано мита на імпорт виробничого устаткування і введено пільги з податку на додану вартість. Права користування земельними ділянками передаються інвесторам ВЕЗ на 99 років.

Подібні проекти в інших країнах розробляються в Китаї Китайською корпорацією інжинірингу (CAMCE). ВЕЗ «Великий камінь» створюється як прототип китайсько-сінгапурського індустріального парку в Сучжоу. У білоруський проект китайці планують залучити компанію ZTE CORPORATION (друга китайська компанія з виробництва телекомунікаційного обладнання і мобільних телефонів) і Китайську національну корпорацію Sinomach.

Чому Білорусь може здійснювати подібні масштабні проекти, а Україна – ні? Проблема полягає в цілому комплексі факторів, серед яких: відсутність послідовності в рішеннях влади, коли проекти політичних конкурентів безжально знищуються або реквізуються; неефективна судова система; низький рівень захисту прав інвесторів; нестабільність податкового законодавства і багато іншого. Не можна сказати, що в Білорусі з цим «повний фонтан», але там ці умови діють «кластерно», у будь-якому разі вони забезпечуються для іноземних інвесторів протягом тривалого горизонту планування. Щодо нашої країни достатньо згадати історію із «зерновим» кредитом, наданим Україні Китаєм, щоб зрозуміти рівень довіри до нас китайських інвесторів.

Розвиток подібних ВЕЗ – це не панацея для успішного розвитку економіки. Врешті-решт лише високорозвинутий внутрішній ринок і платоспроможний попит населення можуть стати гарантіями від зовнішніх криз. Свого часу Мексика після вступу до Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА) також створила цілий пояс складальних підприємств уздовж мексикано-американського кордону, так звані «макіладора». Їхня конкурентна перевага визначалася повною відсутністю екологічних вимог, правил охорони праці та соціального захисту працівників. Одна година роботи мексиканського робочого коштувала один долар порівняно з 6-7 баксами в Штатах. Тим не менше на ці заводи пішли тисячі внутрішніх мігрантів, переважно з бідних південних і центральних мексиканських районів. Готова продукція постачалася на ринки Канади і США, які також були учасниками НАФТА.

У 1995-2000 роках «макіладора» генерували 25% ВВП Мексики і давали роботу 17% економічно активного населення. На початку нульових цю форму бізнесу було помножено на нуль конкурентами з азіатських країн, у першу чергу Китаю та Південної Кореї.

Усе це свідчить про те, що стартовий імпульс, отриманий від зон вільної торгівлі та ВЕЗ, дає максимальний економічний ефект часової дистанції у 10-15 років. Потім фактори конкурентної переваги вичерпуються: пільговий податковий режим закінчується, зарплати збільшуються, і робоча сила вже не така «дешева», базові ресурси в країні базування у вигляді землі, нерухомості капіталізуються прискореними темпами. При цьому з'являються нові торгові фаворити. Через 10-15 років такими можуть стати країни Північної Африки і Близького Сходу (Сирія, Ірак), адже припинення потоку мігрантів з цих регіонів – ключове завдання для ЄС, а цього можна досягти, лише давши місцевим мешканцям умовну «вудку» для самостійної «риболовлі».

Найпарадоксальніше, що мережа ВЕЗ, найбільш адаптивна для західної частини України у нас так і не з'явилася. Причому її появу не було ініційовано ні з боку центральних органів влади, ні на місцевому рівні. Приблизно три роки з десяти, відведених для розвитку мережі вільних економічних зон, ми вже втратили. ВЕЗ, які створюються європейським бізнесом в РФ і китайським – у Білорусі, найближчим часом займуть свою нішу на ринку Європи, і посунути їх буде вкрай складно. А ще через кілька років у нас можуть з'явитися квазірегіональні конкуренти у вигляді низки арабських країн, з якими європейці також уклали угоди про створення ЗВТ. І це не враховуючи Туреччину і країни Центральної Європи, які нас «безнадійно» обігнали. У такому варіанті потенціал зони вільної торгівлі між Україною та ЄС може закритися, так і не розкрившись. Як варіант, ми отримаємо примітивну модель економіки з домінуванням первинного і вторинного секторів і перейдемо на прості сировинні цикли та експорт корисних копалин: посіяв, зібрав, експортував.

«Не поспішай, а то встигнеш» – схоже, саме ця фраза стала «стрижневим» принципом нашої державної політики, особливо в галузі економіки. Сітка корупційного державного менеджменту не зацікавлена в появі в країні сильних іноземних інвесторів, адже їм доведеться віддати частину економічної, а отже, і політичної влади в країні. «Політика – квінтесенція особистого добробуту» – мабуть, саме таким відтепер є постулат Маркса в Україні, який «правильно» зрозуміли колишні номенклатурники, котрі дружно надягли «вишиванки»...

 

Джерело: https://ua.112.ua/statji/chomu-zvt-z-yes-ne-pokryla-ukrainu-ievropeiskymy-ta-kytaiskymy-zavodamy-422695.html