+38 (04744) 3-22-26
Меню
Остання редакція: 15 грудня 2017

Що не так з українськими банками

Банки, особливо приватні, відіграли важливу роль в економічному розвитку України. На кінець 1991 року країна мала приблизно 90 зареєстрованих банків. Та вже до середини 1990-х їхня кількість сягнула свого піку, перевищивши 220. Банки стали звичною частиною повсякдення українців. Як майже у всьому світі, українські громадяни почали користуватися послугами банків, знімати готівку в банкоматах, проводити онлайн-операції та робити грошові перекази.

Банки в українській економіці стали настільки повсюдними, що глибокі системні проблеми у цій сфері мали надзвичайно негативний вплив упродовж кризових 2014 та 2015 років. На початок 2014 банків було уже 180. А економіка в цілому за ці два кризові роки впала на 16%. Проблеми в банківському секторі були суворими. Понад 90 фінустанов (а це майже половина всіх банків) були виведені з ринку, включно з найбільшим банком у країні — Приватбанком, — який був націоналізований.   

Причини цієї фінансової кризи в Україні здебільшого такі ж, як і в США в 2008 році: глибокі системні проблеми, що накопичувались у банківській сфері протягом років. Зокрема, йдеться про практики кредитування пов’язаних осіб та поганий банківський нагляд. Простіше кажучи, занадто велика кількість місцевих приватних банків були кептивними, або «кишеньковими», установами, що залучали депозити в населення та надавали кредити кільком компаніям та особам, пов’язаним із власниками банків.

Україна не єдина країна, що зазнала серйозних викривлень у розподілі ресурсів банківським сектором. Це доволі часті випадки в останні роки. Однак Україна відрізняється часткою державних банків, що зростала впродовж минулого десятиліття. Загалом державні фінустанови повинні мати чітко окреслені, тимчасові повноваження щодо реагування на прогалини ринку, розширення контрциклічного кредитування при наявному дефіциті фінансування, забезпечення фінансування, спрямованого на малі та середні підприємства, які ще не обслуговуються приватними банками, та щодо сприяння розширенню доступу до фінансових послуг.

Донині державні банки в Україні не виконували такої ролі взагалі. Але попри це, їх домінування в галузі стрімко зросло. Наприклад, у 2008 році частка державних банків у загальних банківських активах дорівнювала 11%, що відповідало загальній частці державних підприємств у ВВП. Станом на сьогодні державні банки контролюють понад половину загальних банківських активів, хоча частка держави в загальному ВВП залишається все одно близько 11%. Це дуже небезпечний дисбаланс.

Але важливішим є не розмір державного фінансового сектора, а те, як він управляється, а також потенційні загрози, які він представляє для економіки.  Дійсно, під час фінансової кризи саме якість фінансової регулятивної системи та корпоративного управління визначають темпи відновлення економіки.

Останніми роками Національний банк України зробив масштабні кроки для очищення банківського сектора. Зокрема, був значно покращений регулятивний механізм.

Однак, попри ці досягнення, структура управління державних банків, включно з роллю політиків у призначенні членів наглядових рад, залишається великою мірою незмінною. Не дивно, що це призвело до політичного впливу та використання банків зацікавленими сторонами у своїх інтересах. Також це обумовило масштабні збитки: упродовж 2008-2016 років два банки, які від початку були утворені як державні («Ощадбанк» та «Укрексімбанк»), отримали 61,8 млрд. грн. у вигляді нового капіталу та відобразили сукупні чисті збитки обсягом 41,3 млрд. грн.

Аналогічним чином можна було передбачити, що кредитування, обумовлене політичним впливом, також призвело до погіршення аналізу кредитного ризику. Рівень непрацюючих кредитів у самих «Ощадбанку» та «Укрексімбанку» становить відповідно 64% та 65%. І ця цифра відрізняється від 43% таких кредитів у недержавних фінустановах банківської системи. Можна зробити висновок, що українці сплачують високу ціну замість отримування вигоди від своїх державних банків.

Аби державні банки слугували потребам кожної людини, необхідно працювати в двох напрямках.

По-перше, для забезпечення сталого розвитку банківського сектора та його залучення в здоровий процес фінансового посередництва, в державних банках необхідно запровадити новий механізм управління. Основою цього механізму є посилення незалежності наглядових рад державних банків  для мінімізації політичного впливу на діяльність банків, що покращить привабливість державних банків для потенційних інвесторів.

По-друге, уряд має прийняти рішення стосовно ролі кожного державного банку та зробити засади стратегічного реформування державного банківського сектора доступними для ознайомлення громадськості. Ці засади мають призвести до значного скорочення частки держави в банківській системі, чого можна досягти шляхом приватизації. Також існує необхідність розробки рекомендацій для всіх банків, включно з державними фінустановами, щодо управління проблемними активами, а також необхідність створення вторинного ринку проблемних активів. Це допоможе банкам позбутися своїх проблемних активів у портфелях та забезпечить нове фінансування для збільшення нового кредитування.

Світовий банк готовий допомогти Україні побудувати ефективну і справедливу фінансову систему, яка слугуватиме потребам усього суспільства, забезпечуючи ефективне посередництво в розподілі фінансів саме за принципом від «багатьох до багатьох», а не від «багатьох до кількох». І однією з таких важливих реформ є реформування управління державних банків.  Ця реформа вимагає зусиль та політичного компромісу, однак кінцева мета, що полягає в побудові сучасної, конкурентоспроможної фінансової системи, яка забезпечує економіці ресурси для зростання, варта цих зусиль.

 

Джерело: http://nv.ua/ukr/opinion/kahkonen/shcho-ne-tak-z-ukrajinskimi-bankami-2359844.html