Як дати імпульсу нашій економіці

 

Академік НАН України Богдан Данилишин у наведеній статті вказує, що ситуація в економіці України така, за якої, грошово-кредитна політика вже не повинна зводитися лише до стримування інфляції.

Новацією «Основних засад грошово-кредитної політики на 2018 рік і середньострокову перспективу» стало те, що в них замість терміну «грошово-кредитна політика», пропонується надалі застосовувати термін «грошово-кредитна (монетарна) політика». Здавалося б, незначне уточнення? Насправді, це важливе нововведення.

Звичайно, в якості монетарного устрою мається на увазі механізм, який у першу чергу дасть можливість здійснювати якісне прогнозування, контроль динаміки і регулювання встановлених Нацбанком цільових показників інфляції як у річній перспективі, так і в більш довгостроковому періоді.

Важливо усвідомлювати межі, в яких Нацбанк може впливати на зростання цін. Варто це розуміти і тим критикам, які вже зараз, за квартал до закінчення року, поспішають звинуватити НБУ в невиконанні «тарґету» з інфляції на 2017 рік. Інфляція в Україні не є виключно монетарним феноменом. У всьому світі інфляція – явище багатофакторне. У ній багато складових. Якщо сегрегувати складові на монетарні і немонетарні, то других, не виявиться більше, але нехтувати їхнім внеском у зростання цін ніяк не можна. Це повною мірою стосується і України. Наприклад, тарифи національних природних монополій та інфраструктурних монополістів впливають на рівень цін у нашій країні. Впливає на ціни і вартість енергоресурсів, які ми, переважно, імпортуємо. Чи може Нацбанк сприяти стримуванню зростання тарифів вітчизняних інфраструктурних монополістів або впливати на світові ціни на нафту, газ чи вугілля? Питання риторичне.

Однак не тільки з метою здійснення інфляційного таргетування йде мова про монетарну політику. Зараз у міжнародній практиці виділяється кілька режимів монетарного устрою. Три режими, які є найбільш відомими для вітчизняних фахівців, такі:

-         таргетування інфляції;

-         таргетування валютного курсу;

-         монетарне таргетування.

Монетарне таргетування в якості проміжної мети свого регулювання приймає один з грошових агрегатів, зазвичай це буває грошовий агрегат М2 або так звана «широка» грошова маса М3. Отже, монетарне таргетування передбачає контроль за динамікою відповідного грошового агрегату і за його впливом на рівень інфляції і динаміку ВВП.

Звернімося до класиків, оскаржувати авторитет і цінність наукової спадщини, яких складно – Джона Мейнарда Кейнса і Мілтона Фрідмана.

Основна суть ідей Кейнса полягала в активізації сукупного попиту з метою стимулювання виробництва та пропозиції товарів і послуг. У роботі «Загальна теорія відсотка, зайнятості і грошей» він виступив у якості опонента А. Сміта і заявив про необхідність активної ролі держави в економічних процесах. В якості найважливіших методів Кейнс, поряд з прямими інвестиціями з боку держави, вказував на сприяння з боку держави інвестиціям через регулювання рівня процентної ставки. Розглядаючи два способи регулювання пропозиції товарів і попиту на них – бюджетний і монетарний – Кейнс віддавав перевагу першому (особливо в період спаду в економіці, щоб уникнути «пастки ліквідності»). Однак, методи монетарного впливу він вважав дуже важливими. Зокрема, один із практичних заходів реалізації своїх ідей Кейнс бачив у зниженні процентних ставок за кредитами. Це повинно зробити більш вигідним вкладення коштів у реальну економіку, забезпечивши перетікання капіталу в виробничий сектор.

У свою чергу, Фрідман був переконаний у тому, що між динамікою ВВП і динамікою грошової маси існує чіткий кореляційний зв'язок, про що він (у співавторстві зі Шварц) писав у фундаментальній праці «Монетарна історія Сполучених Штатів». У цій же книзі постулюється, що постійний приріст грошової маси є найважливішим фактором сталого зростання економіки. Для США Фрідман вважав за доцільне рівень приросту грошової маси в межах 4-5% на рік, що, на його думку, має забезпечити приріст ВВП США на рівні 3% в рік. Очевидно, треба дискутувати про конкретні цифри зміни грошової маси в контексті тієї чи іншої країни і економічної ситуації в ній, однак, ігнорувати важливість заходів монетарної політики в плані їх впливу на економічну динаміку щонайменше наївно.

Богдан Данилишин навмисно навів позиції не просто найбільш авторитетних економістів в історії, але й підібрав точки зору саме Кейнса і Фрідмана тому, що певною мірою вони представляють протилежні табори в світовій економічній думці. Проте, обидві найбільш популярні економічні школи ставлять в основу монетарну політику. За великим рахунком різниця полягає лише в тому, що послідовники Кейнса вважають за потрібне регулювати монетарну політику безпосередньо в процесі її здійснення, а прихильники Фрідмана дотримуються пріоритету довгострокових аспектів. Тобто, мова йде про різні часові характеристики. Але і ті, й інші (монетаристи більшою мірою, кейнсіанці меншою) вважають вкрай важливою роль монетарної політики, нехай і роблять акцент на застосуванні різних її інструментів.

Істотним чином спираючись на наукову спадщину Кейнса і Фрідмана, а також спостерігаючи на прикладі Центробанків розвинених і країн, що розвиваються, зміщення акцентів у бік охоплення ширшого кола питань, виникає розуміння того, що НБУ слід розширити аспекти проведеної політики. При цьому потрібно рішуче відкинути можливі закиди в тому, що нібито пропонується почати «масово друкувати гроші» – насправді мова йде про знаходження оптимальної залежності між приростом грошової маси, темпами нарощування ВВП і динамікою цін:

-         грудень 2018 року – 6% (з допустимим діапазоном коливань ±2 процентних пункти);

-         грудень 2019 року – 5% (з допустимим діапазоном коливань ±1 процентний пункт);

-         грудень 2020 року – 5% (з допустимим діапазоном коливань ±1 процентний пункт).

Але, в нинішніх умовах кінцевим макрокритерієм ефективності як монетарної, так і грошово-кредитної політики є не курс валюти, не рівень інфляції, не показники грошових агрегатів або їх динаміка. Зараз таким критерієм є максимальна можливість використання потенціалу банківської системи України для сприяння зростанню та структурній трансформації економіки країни. В тому числі, і оптимальне – в плані лавірування між прийнятною інфляцією і бажаними темпами економічного зростання – забезпечення суб'єктів підприємницької діяльності та домогосподарств грошовою масою, зниження транзакційних витрат при отриманні ними банківських позик.

До чого, на думку Богдана Данишина, ми повинні прагнути в середньостроковій перспективі? Потрібно засвоїти – ситуація в економіці України така, що грошово-кредитна політика вже не повинна зводитися лише до стримування інфляції у що б то не стало. Грошово-кредитна політика, а в тактичній перспективі – монетарна політика, разом із досягненням цінової стабільності, повинна створювати передумови для зростання ділової активності, для формування платоспроможного попиту, відповідного можливостям випуску в національній економіці (зараз, судячи з усього, потенційні виробничі можливості економіки перевищують платоспроможний попит). У середньостроковій перспективі ми повинні мати можливість стабілізувати циклічні зміни ВВП за допомогою заходів монетарної політики, а згодом, можливо, перейти до таргетування ВВП. Вміле використання цього режиму, якщо ми почнемо трансформацію моделі розвитку економіки України, дозволить економіці країни в набагато меншому ступені, ніж зараз, залежатиме від мінливої кон'юнктури зовнішніх ринків.

 

 

Джерело: http://nv.ua/ukr/opinion/danylyshyn/jak-dati-impuls-nashij-ekonomitsi-1919024.html